повище

ПОВИ́ЩЕ, розм.

1. присл. Трохи вище.

[Мирон:] Бійців, середніх командирів та й генералів, що командують дивізіями, нагороджувати треба. А вашого брата, які повище — тільки по війні (Корн., II, 1955, 18).

2. присл. Якомога вище.

Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Граб., І, 1959, 555).

3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на те, над чим хто-, що-небудь піднімається або міститься, перебуває.

Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (Стор., І, 1957, 265);

І льон хай буде звиш коліна, Повище пояса трава (Павл., Бистрина, 1959, 17).

Значення в інших словниках

1. повище — розм. 1》 присл. Трохи вище. 2》 присл. Якомога вище. 3》 у знач. прийм., з род. в. Указує на те, над чим хто-, що-небудь піднімається або міститься, перебуває.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. повище — ПОВИ́ЩЕ, розм. 1. присл. Трохи вище. [Мирон:] Бійців, середніх командирів та й генералів, що командують дивізіями, нагороджувати треба. А вашого брата, які повище – тільки по війні (О.  Словник української мови у 20 томах
3. повище — Пови́ще нар. Выше. Зробив загони повище сажня. Чуб. II. 36. Ухи повище лоба не ростуть. Ном. № 1016.  Словник української мови Грінченка