повище
ПОВИ́ЩЕ, розм.
1. присл. Трохи вище.
[Мирон:] Бійців, середніх командирів та й генералів, що командують дивізіями, нагороджувати треба. А вашого брата, які повище – тільки по війні (О. Корнійчук);
Словам про “тямущих” не надав значення, бо йшлося про роботу в канцелярії, остогидлу ще в молоді роки. Нехай рангом повище, але все одно – канцелярія (Б. Левін).
2. присл. Якомога вище.
Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (П. Грабовський).
3. присл. Раніше.
Дім той був високо підмурований, і через те сходилося з веранди сходами в сад, котрий, як споминав я повище, притикав до нашого (О. Кобилянська).
4. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на те, над чим хто-, що-небудь піднімається або міститься, перебуває.
Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (О. Стороженко);
І льон хай буде звиш коліна, Повище пояса трава (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)