поволоктися

ПОВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся, док.

1. Потягтися по поверхні чого-небудь.

Іван з такою силою потер ногу об ногу, що ремінчик від постола тріснув, а шерстяна онуча поволоклась по багнюці (Галан, Гори.., 1956, 111).

2. розм. Піти, рушити куди-небудь або слідом за кимсь.

Задзеленчав дзвінок. Усі один за одним потягнулись до другої кімнати.. Поволікся за ними й Вова (Вас., І, 1959, 89);

Він ще довго гомонів у сінях та нахвалявся, а тоді поволікся до Павла Гречаного (Тют., Вир, 1964, 518);

// Піти дуже повільно (від слабості, втоми і т. ін.).

Хома.. якимось зломаним [зламаним] ходом поволікся.. до міста (Фр., IV, 1950, 322);

Гірко стало старому бурлаці, насунув козирка на очі й поволікся вулицею помалу-малу (Вас., Опов., 1947, 35);

// Змінити місцеперебування, помандрувати.

Сама вона кудись поволоклась із сусід, бо вона в сусідах жила (Сл. Гр.).

3. перен. Потягтися повільно, довго (про час).

Дні для Зіни поволоклися, немов бабине літо (Мушк., Серце.., 1962, 292).

Словник української мови (СУМ-11)