повчальний

ПОВЧА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. Який містить у собі повчання, напучення.

Двоє [селян] стояли осторонь,.. інколи докидаючи й від себе повчальне слівце (Смолич, І, 1958, 53);

Плужника почали дратувати повчальні сентенції кабінетного завсідника (Грим., Незакінч. роман, 1962, 162);

// Який буває при висловленні повчання, напучення.

— Оксано, не спи! — несподівано проказав він повчальним тоном, щоб одвернути од себе.. увагу (Крим., Вибр., 1965, 407);

Прислухається Марко до повчального, розважного голосу (Кир., Вибр., 1960, 384).

2. Який навчає чого-небудь, дає корисні відомості, служить уроком.

Ще й досі була Хаєцькому впомки та перша ніч його незвичного старшинування. Гірка і повчальна ніч… (Гончар, III, 1959, 308).

Значення в інших словниках

1. повчальний — (який має повчальну мету) навчальний, наставницький, моралістичний, напутній, книжн. (з осудливим відтінком) дидактичний, менторський.  Словник синонімів Полюги
2. повчальний — повча́льний прикметник  Орфографічний словник української мови
3. повчальний — [поўчал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. повчальний — -а, -е. 1》 Який містить повчання, напучення. || Який буває при висловленні повчання, напучення. 2》 Який навчає чого-небудь, дає корисні відомості, служить уроком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. повчальний — ПОВЧА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Який містить у собі повчання, напучення. Двоє [селян] стояли осторонь, .. інколи докидаючи й від себе повчальне слівце (Ю. Смолич); Плужника почали дратувати повчальні сентенції кабінетного завсідника (Я.  Словник української мови у 20 томах
6. повчальний — ПОВЧА́ЛЬНИЙ (який містить у собі повчання, напучення), НАПУ́ТНІЙ, НАПУ́ТЛИВИЙ, МОРАЛІСТИ́ЧНИЙ, СЕНТЕНЦІ́ЙНИЙ, ДИДАКТИ́ЧНИЙ книжн.; НАСТА́ВНИЦЬКИЙ, УЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ (ВЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ), ДОКТОРА́ЛЬНИЙ книжн., МЕ́НТОРСЬКИЙ книжн.  Словник синонімів української мови