погар

ПО́ГАР¹, у, ч.

1. Що-небудь горіле; залишки чогось горілого.

Як позавчора, вдарили мушкети, І погаром взялася димна вись, І за Дніпром сузір’я і планети Кривавими сльозами полились… (Мал., Запов. джерело, 1959, 77);

Ще наші руки пахли порохом, Залізом, погаром рудим, Коли ми розквитались з ворогом 1 повернулись в рідний дім (Шпорта, Вибр., 1958, 85).

2. Місце, де була пожежа; згарище.

О, як зміцніла ти [Україна] у гарті п’ятиріч! Із погару звела будови в тучі І підняла міста свої могучі (Забашта, Нові береги, 1950, 127);

*У порівн. Там став Мамай, як погар, чорним станом, Там, як чума, ордою став Мамай (Бажан, Роки, 1957, 227).

ПО́ГАР², а, ч., діал. Кубок, келих.

— Жінко, принеси погари, вип’ємо з Юрком за щастя Ганьки і Степана (Томч., Жменяки, 1964, 223).

Значення в інших словниках

1. погар — по́гар 1 іменник чоловічого роду залишки чогось горілого по́гар 2 іменник чоловічого роду згарище по́гар 3 іменник чоловічого роду кубок, келих діал.  Орфографічний словник української мови
2. погар — I -у, ч. 1》 Що-небудь горіле; залишки чогось горілого. 2》 Місце, де була пожежа; згарище. II -а, ч., діал. Кубок, келих.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погар — ПО́ГАР¹, у, ч. 1. Що-небудь горіле; залишки чогось горілого. Як позавчора, вдарили мушкети, І погаром взялася димна вись, І за Дніпром сузір'я і планети Кривавими сльозами полились... (А.  Словник української мови у 20 томах
4. погар — Кубок  Словник застарілих та маловживаних слів
5. погар — ЗГА́РИЩЕ (місце, де була пожежа; те, що лишилося після пожежі), ПОЖАРИ́ЩЕ, ПОПЕЛИ́ЩЕ, ПОЖАРИ́НА, ПО́ГАР, ЗГАР, СПАЛЕНИ́ЩЕ діал., СПАЛЬ діал., ПОЖЕ́ЖИЩЕ заст.; ПАЛЕНИ́ЩЕ діал., ПАЛЕНИ́НА діал. (перев. у степу, в лісі).  Словник синонімів української мови
6. погар — По́гар, -ра м. 1) = пугар. Єдин погар випила. Гол. III. 226. 2) = погарь. Желех.  Словник української мови Грінченка