подержати

ПОДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Держати що-небудь у руках, роті, зубах і т. ін. якийсь час.

Йон взяв у руку хрестик, подержав його, потер між пальцями (Коцюб., І, 1955, 270);

— Та випий, кумо, хоч стакан!.. Та хоч покуштуй, хоч у руках подерж! (Н.-Лев., III, 1956, 253);

// Притуливши руку, пальці і т. ін. до кого-, чого-небудь або поклавши їх на когось, щось, залишати в такому положенні якийсь час.

Востаннє розчеше йому хтось липке волосся, закриють очі та ще подержать їх пальцями.., щоб.. не витріщалися вони (Хотк., І, 1966, 131).

◊ Поде́ржати до хреста́, заст. — прийняти від купелі; охрестити.

Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан.. Такий своїх байстрят з десяток У год подержить до христа [хреста] (Шевч., II, 1953, 88).

2. Підтримувати що-небудь якийсь час.

— Там же драбина не стоїть як слід, упадеш. Ось я подержу (Головко, II, 1957, 151).

3. Змушувати залишатися, перебувати де-небудь якийсь час.

— Узяли мене, подержали до другого дня у чорній (Мирний, III, 1954, 170);

— Хіба тепер тюрма! Подержать місяць, та й додому випустять, — додала друга з дівчат (Головко, II, 1957, 9);

// Залишати десь, у кого-небудь якийсь час.

Подержте, добродію, байки у себе довше, та як вони забудуться, витягніть їх знизу, та й перечитайте (Мирний, V, 1955, 384);

— Чому ви не хотіли подержати Парасинку ще зо три роки коло себе? (Коб., II, 1956, 20).

Словник української мови (СУМ-11)