подріб
ПО́ДРІБ, діал.
1. род. по́дробу, ч. Потрухи, тельбухи.
Вона свинний [свинячий] подріб продає, а сало з цілого кабана держить (Сл. Гр.).
2. род. по́дробі, ж. Дріб’язок.
Він був міняйло і їздив однокінкою по селах, промінюючи голки, дзеркальця, шила та всяку господарську подріб за платянки (Фр., VIII, 1952, 331).
Словник української мови (СУМ-11)