пожований

ПОЖО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пожува́ти 1.

Піднявши [шнур], скидає [Хайалі] стару наживу, об’їдену здебільша, пожовану (Вишня, І, 1956, 185).

2. у знач. прикм. Те саме, що жо́ваний 2.

На конверті, що його заклеїли пожованим хлібом, Серьога вивів: «Москва, .. товаришу Леніну» (Панч, II, 1956, 425).

3. у знач. прикм., розм. Дуже пом’ятий.

— Поки ви ходили в непрасованих, якихось пожованих штанях і старому светрі,.. мені здавалося, що я не думаю про вас (Загреб., Диво, 1968, 25).

4. у знач. прикм., перен., розм. Те саме, що заяло́жений 2.

Заволодівши її очима, твердо сказав [Саїд]: — Ми не можемо далі зустрічатися, щоб у банальних, пожованих балачках марнувати час, Любов Прохорівно! (Ле, Міжгір’я, 1953, 52).

Значення в інших словниках

1. пожований — пожо́ваний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. пожований — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до пожувати 1). 2》 у знач. прикм. Те саме, що жований 2). 3》 у знач. прикм., розм. Дуже пом'ятий. 4》 у знач. прикм., перен., розм. Те саме, що заяложений 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пожований — ПОЖО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до пожува́ти 1. Піднявши [шнур], скидає [Хайалі] стару наживу, об'їдену здебільша, пожовану (Остап Вишня). 2. у знач. прикм. Те саме, що жо́ваний 2. Конверт заклеїли пожованим хлібом (П. Панч). 3. у знач. прикм., розм.  Словник української мови у 20 томах