пожовтілий

ПОЖОВТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пожовті́ти.

— Такий час, Кузьмо, настав, — одповідає [отець Миколай] його ж словами і підносить вгору три пальці з пожовтілими від тютюну пазурами (Стельмах, II, 1962, 300);

// У знач. прикм.

Темная діброва Стихла і мовчить; Листя пожовтіле З дерева летить (Щог., Поезії, 1958, 173);

Він підійшов до самого краю кручі.. і сів на пожовтілий шпориш (Добр., Ол. солдатики, 1961, 103);

Смерть.. вже наклала свій знак на пожовтіле обличчя льотчика (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124).

Значення в інших словниках

1. пожовтілий — пожовті́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. пожовтілий — див. жовтий  Словник синонімів Вусика
3. пожовтілий — [пожоуўт’ілией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і  Орфоепічний словник української мови
4. пожовтілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до пожовтіти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. пожовтілий — ПОЖОВТІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до пожовті́ти. – Такий час, Кузьмо, настав, – одповідає [отець Миколай] його ж словами і підносить вгору три пальці з пожовтілими від тютюну пазурами (М. Стельмах); // у знач. прикм.  Словник української мови у 20 томах