пожурити

ПОЖУРИ́ТИ¹, журю́, жу́риш, док., перех. Засмутити чим-небудь усіх або багатьох; позасмучувати.

Розказала про своє горе та й пожурила тим нас усіх (Сл. Гр.).

ПОЖУРИ́ТИ², журю́, жу́риш, док., перех. Висловити кому-небудь своє незадоволення з приводу чогось; вказати комусь на його помилки, неправильні вчинки.

На репатріаційному пункті його прийняли тепло й чуло. Вислухали гірку сповідь, пожурили трохи, подали йому руку допомоги (Цюпа, Назустріч.., 1958, 450);

Давида Тихін стрів питанням в очах… Ще й пожурив: — Казав же — бережись (Головко, II, 1957, 36).

Значення в інших словниках

1. пожурити — пожури́ти 1 дієслово доконаного виду позасмучувати пожури́ти 2 дієслово доконаного виду висловити кому-небудь незадоволення  Орфографічний словник української мови
2. пожурити — -журю, -журиш, док., перех. Засмутити чим-небудь усіх чи багатьох; позасмучувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пожурити — ПОЖУРИ́ТИ¹, журю́, жу́риш, док., кого. Засмутити чим-небудь усіх або багатьох; позасмучувати. Розказала про своє горе та й пожурила тим нас усіх (Сл. Б. Грінченка). ПОЖУРИ́ТИ², журю́, жу́риш, док., кого.  Словник української мови у 20 томах
4. пожурити — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ...  Словник синонімів української мови
5. пожурити — Пожури́ти, -рю́, -риш гл. Опечалить (многихъ). Росказала про своє горе та й пожурила тим нас усіх. Полт.  Словник української мови Грінченка