пожуритися

ПОЖУРИ́ТИСЯ, журю́ся, жу́ришся, док.

1. Засмутитися з яких-небудь причин (про всіх або багатьох); позасмучуватися.

Сидимо, пожурилися… Книжки в кутку пилом поприпадали.. — в голові не те (Вас., Талант, 1955, 44);

Жінки пожурились. Задумалась кожна (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220);

*Образно. Берези вже жовкли, зачули близьку осінь, пожурилися (Збан., Курил. о-ви, 1963, 101).

2. Журитися якийсь час.

Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Шевч., І, 1951, 25);

Кінець вистави. Ото й добре, що кінець, — поплакали, пожурились, а тепер додому (Жур., Вечір.., 1958, 344);

// безос.

— Мені, — кажу на себе, — і пожилося, і пожурилося (Вовчок, VI, 1956, 219).

3. за ким. Сумувати, тужити якийсь час через відсутність, утрату кого-небудь.

Перший жених вбогий був парубок.. — я не пішла за його!..Він пожурився за мною, та з іншою оженився (Вовчок. І, 1955, 250).

4. ким, чим, над ким — чим. Сумувати з приводу чого-небудь якийсь час.

Мати поплакала, пожурилася нещасливою синовою долею (Мирний, IV, 1955, 37);

Є [Любі] з ким пожуритися над своєю долею (Стельмах, І, 1962, 344).

Словник української мови (СУМ-11)