позабути

ПОЗАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., перех. і неперех., розм. Те саме, що забу́ти 1, 2, 4.

Хома вже давно позабув, який тогді [тоді] день був (Кв.-Осн., II, 1956, 233);

Позабула [Катерина] нараз молитви (Хотк., II, 1966, 253);

Я з думою молодою Усе позабуду. І з проклятою журбою Незнакомий буду (Рудан., Тв., 1956, 75);

Коли жандарм проїжджав через Ластівки, пригадав собі циганів, про котрих зовсім був позабув (Фр., II, 1950, 35);

— Скоріше, козаче, в могилі буду, Ніж тебе, серденько, да позабуду! (Чуб., V, 1874, 77);

Софії чи Празі хіба позабути, Як радо і щиро вітали здаля Визволення їхнє московські салюти (Нагн., Вибр., 1950. 32);

[Сильвестр:] Дивись, Микито, знов мою пораду Ти позабув і судиш про князів! (Коч., П’єси, 1951. 13).

Значення в інших словниках

1. позабути — позабу́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. позабути — -уду, -удеш, док., перех. і неперех., розм. Те саме, що забути 1), 2), 4).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позабути — ПОЗАБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., кого, що і без прям. дод., розм. Те саме, що забу́ти 1, 2, 4. Хома вже давно позабув, який тогді [тоді] день був (Г. Квітка-Основ'яненко); Позабула [Катерина] нараз молитви (Г. Хоткевич); Я з думою молодою Усе позабуду.  Словник української мови у 20 томах