позаздрити

ПОЗА́ЗДРИТИ, рю, риш. Док. до за́здрити.

— Круг Параскіци зробилося так просторо, що навіть попадя могла б їй позаздрити (Коцюб., І, 1955, 276);

Ох, коли б скоріше, хлопче, мрії ті твої справдились, бо й на їх позаздрить може який-небудь злий божок… (Л. Укр., І, 1951, 312);

— От кому найкраще жити — лісовикам, — вдихаючи яблуневий настій, позаздрив Григорій (Стельмах, І, 1962, 72);

Я в труді його [поета] бачив не раз. Мабуть, кожен позаздрив би з нас Вмінню плідна, невтомно робити (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 143);

Високо в небі плавав орел, і Марія позаздрила на його широкі крила (Кучер, Чорноморці, 1956, 552).

Значення в інших словниках

1. позаздрити — поза́здрити дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позаздрити — -рю, -риш. Док. до заздрити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позаздрити — ПОЗА́ЗДРИТИ, рю, риш, док., кому, на що і без дод. Відчути досаду, роздратування, викликане якоюсь перевагою іншої людини; позавидувати. Круг Параскіци зробилося так просторо, що навіть попадя могла б їй позаздрити (М.  Словник української мови у 20 томах
4. позаздрити — Позаздрити, -дрю, -риш гл. Позавидовать.  Словник української мови Грінченка