поздирати
ПОЗДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Зідрати, зняти верхній шар чого-небудь у багатьох місцях.
Чайник був давно вичищений. Рубін поздирав долотом увесь накип всередині (Сенч., На Бат. горі, 1960, 28).
2. Відідрати, відірвати прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін. (все або багато чого-небудь, у багатьох місцях).
— Чому ж ти не скинув [сорочку]?.. Воно ж попристає, поприсихає, поздираєш, ятритиметься… гірше буде! (Мирний, II, 1954, 214);
Стіл, за яким сидів Гнат, був реквізований у попа. Зелене сукно із нього поздирали, і Гнат наказав сільрадівському конюхові Кузьмі його спалити (Тют., Вир, 1964, 64);
// Зірвати, зняти повішене, одягнене, взуте і т. ін. (все або багато чого-небудь).
Зі злости [злості] велів [Мошко] з мене поздирати чоботи й рубаттє [лахміття], що я мав на собі (Фр., II, 1950, 351);
Зухвалий Іцик звичайнісіньким дрючком упорався з п’ятьма гусарами, поздирав з них шаблі (Кач., II, 1958, 479).
3. розм. Взяти насильно, проти волі й бажання кого-небудь усе або багато чогось.
Панство гуляло, їло, співало — Праця гірка мужикова, А за оренду з нас поздирало Свиту й останню корову (Пісні та романси.., II, 1956, 287);
— Уже, здається, що у кого й було, то все поздирали [збирачі подушного]. Доки вже вони будуть і драти? (Мирний, III, 1954, 13).
Словник української мови (СУМ-11)