позубити

ПОЗУБИ́ТИ, зублю́, зу́биш; мн. позу́блять; док., перех.

1. Зробити зазублини на чому-небудь.

— Соломорізка другий місяць стоїть. Ножі позубили. І січки не ріжуть, і грубих кормів не запарюють… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 10);

// Зробити насічку на чому-небудь.

Дехто, сподіваючись, що на завтра прийдеться на жнива ставати, і серп позубив, косу нагострив (Мирний, IV, 1955, 246).

2. Зробити зубці на чому-небудь.

Позубила комір і чохлу (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. позубити — позуби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позубити — -зублю, -зубиш; мн. позублять; док., перех. 1》 Зробити зазублини на чому-небудь. || Зробити насічку на чому-небудь. 2》 Зробити зубці на чому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позубити — ПОЗУБИ́ТИ, зублю́, зу́биш; мн. позу́блять; док., що. 1. Зробити зазублини на чому-небудь. – Соломорізка другий місяць стоїть. Ножі позубили. І січки не ріжуть, і грубих кормів не запарюють... (Я. Гримайло); // Зробити насічку на чому-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. позубити — Позубити, -блю, -биш гл. 1) Зазубрить; сдѣлать зазубрины. Позубили мені сокиру. Ой десь мене Господь Бог не простив, що я у неділю серпи позубив. АД. І. 81. 2) Сдѣлать зубцы. Позубила комір і чохлу.  Словник української мови Грінченка