покатати
ПОКАТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Повозити кого-небудь для розваги; катати якийсь час.
Коли чоловік покатав її селом.., тоді цілком визнала перевагу власної автомашини (Ю. Янов., II, 1954, 167);
— А мене за пораду на водоході вашому покатаєте… (Донч., VI, 1957, 39);
Ми одповіли, що мати зараз приїздила на чотирьох конях і взяла спершу Володю покатать, а потім приїде й за нами (Збірник про Кроп., 1955, 14).
2. неперех., розм. Швидко поїхати, піти, побігти і т. ін.
Він сів на повозку й покатав додому (Н.-Лев., III, 1956, 125);
Зашуміло йому в вухах, і в ногах таку силу почув, що покатав, як на поштарських конях (Свидн., Люборацькі, 1955, 172);
// Податися, рушити, відправитися куди-небудь.
— Олександро Харитонівно! Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург. Я напитаю там скарбову.. службу (Н.-Лев., V, 1966, 253).
Словник української мови (СУМ-11)