покидь
ПО́КИДЬ, і, ж., збірн. Те саме, що по́ки́дьки.
— Везе мені, — скрушно зітхнула Катюша, — що не знайомство, то все покидь (Чаб., Катюша, 1960, 38);
*У порівн. А ти крізь морок неньчиних істерик .. Кохання наше витягла на берег, Не кинула, як покидь при дорозі (Мур., Осінні сурми, 1964, 106).
Словник української мови (СУМ-11)