покидь
ПО́КИДЬ, і, ж., збірн.
Те саме, що по́ки́дьки.
– Везе мені, – скрушно зітхнула Катюша, – що не знайомство, то все покидь (М. Чабанівський);
* У порівн. А ти крізь морок неньчиних істерик .. Кохання наше витягла на берег, Не кинула, як покидь при дорозі (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)