покликувати

ПОКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех.

1. Вигукувати час від часу; покрикувати.

— Рист! рист! — покликують і собі вівчарі… (Коцюб., II, 1955, 324).

2. Вигукувати що-небудь з почуттям, з хвилюванням.

[Любов (співає.., уриває і покликує):] Ах, яка чудова ніч, а ми й не дивимось! (Л. Укр., II, 1951, 26).

3. Звертатися до когось, кликати кого-небудь.

Устим людей покликує: — Сини, Виходить так, ми люди не останні! Ми тут зійшлися, месники бідноти, Окривджені панами кріпаки (Мал., Книга.., 1954, 67);

*Образно. Серденько кволе до часу постаріло, Марно минуле до себе покликую (Граб., І, 1959, 322).

Значення в інших словниках

1. покликувати — покли́кувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. покликувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех. 1》 Вигукувати час від часу; покрикувати. 2》 Вигукувати що-небудь із почуттям, хвилюванням. 3》 Звертатися до когось, кликати кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покликувати — ПОКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., кого і без прям. дод. 1. Вигукувати час від часу; покрикувати. – Рист! рист! – покликують і собі вівчарі... (М. Коцюбинський). 2. Вигукувати що-небудь з почуттям, з хвилюванням. [Любов (співає..  Словник української мови у 20 томах
4. покликувати — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше...  Словник синонімів української мови
5. покликувати — Покликувати, -кую, -єш гл. = покликати. Голосно ми на свою браттю хуторян покликаємо. К. (О. 1861. II. 229).  Словник української мови Грінченка