покликувати

Покликувати, -кую, -єш

гл. = покликати. Голосно ми на свою браттю хуторян покликаємо. К. (О. 1861. II. 229).

Значення в інших словниках

1. покликувати — покли́кувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. покликувати — -ую, -уєш, недок., перех. і неперех. 1》 Вигукувати час від часу; покрикувати. 2》 Вигукувати що-небудь із почуттям, хвилюванням. 3》 Звертатися до когось, кликати кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покликувати — ПОКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., кого і без прям. дод. 1. Вигукувати час від часу; покрикувати. – Рист! рист! – покликують і собі вівчарі... (М. Коцюбинський). 2. Вигукувати що-небудь з почуттям, з хвилюванням. [Любов (співає..  Словник української мови у 20 томах
4. покликувати — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше...  Словник синонімів української мови
5. покликувати — ПОКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. 1. Вигукувати час від часу; покрикувати. — Рист! рист! — покликують і собі вівчарі… (Коцюб., II, 1955, 324). 2. Вигукувати що-небудь з почуттям, з хвилюванням. [Любов (співає..  Словник української мови в 11 томах