поклоніння

ПОКЛОНІ́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. поклоня́тися 1, 5.

Наче в казкову альтанку, ввів до неї [весільної вітальні] султан свою Гюль-Хуррем і посадив для поклоніння і вітань (Тулуб, Людолови, II, 1957, 289);

Тварина або рослина була тотемом для роду і об’єктом культового поклоніння всіх його членів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 21);

// Культовий обряд, який відправляють перед чим-небудь (зображенням божества, якоюсь святинею і т. ін.).

Пішов князь Володимир на ятвігів, і побив їх, і прийшов з дружиною до Києва, і були великі веселощі й поклоніння богам нашим (Загреб., Диво, 1968, 111).

2. Надзвичайно шанобливе, благоговійне ставлення до кого-небудь.

Тарас побоювався, чи не зіпсувало часом загальне поклоніння душу божественому арапові… (Ільч., Серце жде, 1939, 301).

Значення в інших словниках

1. поклоніння — поклоні́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. поклоніння — -я, с. 1》 Дія за знач. поклонятися 1), 5). || Культовий обряд, що його відправляють перед чим-небудь (зображенням божества, якоюсь святинею і т. ін.). Поклоніння святим місцям. 2》 Надзвичайно шанобливе, благоговійне ставлення до кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поклоніння — ПОКЛОНІ́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. поклоня́тися 1, 5. Наче в казкову альтанку, ввів до неї [весільної вітальні] султан свою Гюль-Хуррем і посадив для поклоніння і вітань (З.  Словник української мови у 20 томах
4. поклоніння — ПОВА́ГА (почуття, ставлення до когось, чогось, яке ґрунтується на визнанні його заслуг, позитивних якостей тощо; вияв такого почуття), ПОВАЖА́ННЯ, ПОША́НА, ША́НА, ШАНУВА́ННЯ, УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ШАНО́БА, ПРИЗНА́ННЯ, РЕСПЕ́КТ (РЕШПЕ́КТ) заст.  Словник синонімів української мови