поколений

ПОКО́ЛЕНИЙ¹ ПОКО́ЛОТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до поколо́ти¹.

2. у знач. прикм. Який поколовся, потріскався.

Мотря дивилась на поколені, пооббивані жовті стіни (Коцюб., І, 1955, 47).

3. у знач. прикм. Розсічений, розбитий на частини.

Поколений (поколотий) цукор.

ПОКО́ЛЕНИЙ², ПОКО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поколо́ти².

Босі ноги у хлопчика поколоті, штанці полатані (Вас., Вибр., 1944, 118);

Косарі.. натруджені долоні показували, порепані й стернею поколені ноги виставляли (Юхвід, Оля, 1959, 75);

Дивлюсь, і серце бистреє і мліє, і тремтить… багнетами поколота старшина вся лежить (Сос., І, 1957, 122);

// поко́лото, безос. присудк. сл.

Зчинився ревний бій… Всі думали: пропав з Поцієм і Матвій. Аж ні: ні першого, ні другого не вбито, Хоча поколото обох, неначе сито (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 207).

Значення в інших словниках

1. поколений — поко́лений 1 дієприкметник розсічений поко́лений 2 дієприкметник поранений  Орфографічний словник української мови
2. поколений — I поколотий, -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до поколоти I. 2》 у знач. прикм. Який поколовся, потріскався. 3》 у знач. прикм. Розсічений, розбитий на частини. Поколений (поколотий) цукор. II поколотий, -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до поколоти II. || поколото, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поколений — ПОКО́ЛЕНИЙ¹ і ПОКО́ЛОТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до поколо́ти¹. 2. у знач. прикм. Який поколовся, потріскався. Мотря дивилась на поколені, пооббивані жовті стіни (М. Коцюбинський). 3. у знач. прикм. Розсічений, розбитий на частини.  Словник української мови у 20 томах
4. поколений — Поко́лений і поко́лотий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)