покректувати
ПОКРЕ́КТУВАТИ, ую, уєш. недок. Кректати злегка або час від часу.
Похитуючи сивою головою та покректуючи, чвалає старий далі, шукаючи, де б спочити (Коцюб., І, 1955, 161);
Вони, покректуючи від натуги, підважили її [рибу], підняли над содою і вкинули в човен (Стельмах, І, 1962, 435);
Федот сидів у холодку, знявши сорочку, просихав тілом на легенькому вітерці, блаженно покректував (Тют., Вир, 1964, 232);
Кілька свійських білих качок вишикувались перед дверима хати і, лагідно покректуючи, чекали на господиню, що винесе їм їсти (Досв., Вибр., 1959, 438).
Словник української мови (СУМ-11)