полисілий
ПОЛИСІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до полисі́ти.
Його зустрів молодий ще, але передчасно полисілий чоловік (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 301);
// У знач. прикм.
*Образно. Іван легко йшов угору.., забирався все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім’я гори (Кол., Терен.., 1959, 294).
2. у знач. прикм. Не вкритий рослинами; голий (у 3 знач.).
Схилами високих полисілих гір мріють в одвічному спокої смерекові ліси (Кол., Терен.., 1959, 299).
Словник української мови (СУМ-11)