полічений
ПОЛІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полічи́ти 1;
// полі́чено, безос. присудк. сл.
Скільки люду там [у Дермані] поховано, Невідомо, не полічено, Скільки вбито, покалічено (Павл., Бистрина, 1959, 139).
◊ Дні полі́чені чиї — комусь залишилося дуже мало жити.
Кожному збоку видно було, що пані конає, що дні її полічені (Л. Янов., І, 1959, 377).
Словник української мови (СУМ-11)