помертвіти
ПОМЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Утратити ознаки життя; завмерти, заціпеніти.
Гершко осмілився і ще дужче закричав. Але раптом замовк, помертвів. До його носа донісся запах диму (Фр., III, 1950, 43);
— Коли приходить дядько Ларивон, сумний такий, і каже: «Німці Василька впіймали». Я помертвів (Збан., Таємниця.., 1971, 164);
Марта помертвіла, далі схопилась: — Нечипоре, що тобі? Бог з тобою!.. (Григ., Вибр., 1959, 270);
// Стати мертвотно-блідим.
Очі її закрились, лице помертвіло (Мирний, III, 1954, 125);
// Утратити чутливість, рухомість; заніміти (про частини тіла).
В неї все помертвіло від тих слів (Загреб., День.., 1964, 116).
2. Утратити свіжість; зів’янути.
Деревце помертвіло.
3. Стати пустельним, безлюдним.
Помертвіли вулиці.
4. Утратити яскравість; потьмяніти.
Словник української мови (СУМ-11)