понаривати

ПОНАРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех. Нарвати багато чого-небудь.

Він зоставсь сам собі у хаті та й сумував, і журивсь, і з серця понаривав собі з голови волосся повні жмені… (Кв.-Осн., II, 1956, 209);

Цілий човен водяних лілій понаривають [дівчата] і їдуть додому всі в білих вінках (Вишня, II, 1956, 248).

ПОНАРИВА́ТИ², а́є, док. Напухнувши й нагноївшись, утворитися (про багато наривів).

ПОНАРИВА́ТИ³, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Прикріпити ярма до дишлів.

Хлопці встали, вози підмазали, нові ярма понаривали, сиві воли позапрягали (Сл. Гр.);

// Запрягти у ярма багатьох (волів).

ПОНАРИВА́ТИ⁴, а́ю, а́єш, док., перех. Вирити багато чого-небудь (ям, ровів і т. ін.);

// Нарити багато куп землі, у багатьох місцях.

Значення в інших словниках

1. понаривати — понарива́ти 1 дієслово доконаного виду нарвати багато чогось понарива́ти 2 дієслово доконаного виду про нарив понарива́ти 3 дієслово доконаного виду прикріпити ярма до дишлів діал. понарива́ти 4 дієслово доконаного виду вирити багато ям, ровів тощо  Орфографічний словник української мови
2. понаривати — I -аю, -аєш, док., перех. Нарвати багато чого-небудь. Понаривати цибулі. II -ає, док. Напухнувши й нагноївшись, утворитися (про багато наривів). III -аю, -аєш, док., перех., діал. Прикріпити ярма до дишел. || Запрягти в ярма багатьох (волів).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понаривати — ПОНАРИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., чого. Нарвати багато чого-небудь. Він зоставсь сам собі у хаті та й сумував, і журивсь, і з серця понаривав собі з голови волосся повні жмені... (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. понаривати — Понарива́ти, -ва́ю, -єш гл. То-же, что и нарвати, но во множествѣ. Повні пазухи грушок понаривали. Драг. 121. Хлопці встали, вози підмазали, нові ярма понаривали, сиві воли позапрягали. Рудч. Чп. 97.  Словник української мови Грінченка