поневіряння
ПОНЕВІРЯ́ННЯ, я, с. Дія за знач. поневіря́ти 1 і поневіря́тися.
Прийде [Денис] до розуму і ще, гляди, після свого одноосібницького поневіряння стане путнім колгоспником (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 124);
Тільки після довгих поневірянь та нервування Адамові Безруху вдалося добитися до генерала (Ле, Клен. лист, 1960, 99);
Зринуло чомусь в пам’яті [старого] і власне дитинство, злидні вдома, поневіряння по наймах… (Гжицький, Опришки, 1962, 133);
Народна українська пісня років Вітчизняної війни — це суворий поетичний літопис тяжкого життя нескореного народу, жахливих поневірянь на фашистській каторзі (Нар. тв. та етн., 5, 1964, 8);
В хороводах на побутову тематику в основному відображаються відносини української патріархальної сім’ї, де за старих часів всілякого утиску й поневірянь зазнавали жінки (Укр. нар. танці, 1969, 10).
Словник української мови (СУМ-11)