понюх
ПО́НЮХ, у, ч., розм. Те саме, що поню́шка.
Він витягає табакерку, і понюх табаки приховує його розгубленість (Тулуб, Людолови, II, 1957, 498).
◊ Пропа́сти ні за по́нюх таба́ки (тютюну́) — те саме, що Пропа́сти ні за поню́шку таба́ки (тютюну́) ( див. поню́шка).
[Бичок:] А хіба я мало передавав старій грошима та хлібом? Та щоб так моє добро і пропало ні за понюх табаки? О ні! (Кроп., І, 1958, 466).
Словник української мови (СУМ-11)