попар
ПО́ПАР, у, ч.: Не дава́ти (да́ти) по́пару кому — не давати перепочинку, спокою кому-небудь;
Не знахо́дити (знайти́) по́пару — не знаходити перепочинку, спокою.
[Риндичка:] Та за мною парубки, було, так мордуються, що аж попару не знайдуть, аж тини тріщать (Кроп., І, 1958, 507);
В цій тиші Григорко виразно чув биття свого серця, що попару не знаходило в грудях, наче хлопцеві снився кошмар… (Ю. Янов., Мир, 1956, 138).
Словник української мови (СУМ-11)