попрощати

ПОПРОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь.

Максим хотів попрощати боярина й його доньку і звернути додому (Фр., VI, 1951, 28);

Коли Соня попрощала добродійку, не спішилася додому (У. Кравч., Вибр., 1958, 416);

// перен. Залишити кого-, що-небудь, поїхати звідкись, розлучитися з кимсь.

Не один партизан попрощав свій загін Біля кров’ю залитих Ейларових стін (Перв., З глибини, 1956, 28).

Значення в інших словниках

1. попрощати — попроща́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. попрощати — -аю, -аєш, док., перех., діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь. || перен. Залишити кого-, що-небудь, поїхати звідкись, розлучитися з кимсь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. попрощати — ПОПРОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що, діал., рідко. Попрощатися з ким-небудь. Максим хотів попрощати боярина й його доньку і звернути додому (І. Франко); Коли Соня попрощала добродійку, не спішилася додому (Уляна Кравченко); // перен.  Словник української мови у 20 томах
4. попрощати — ПРОЩА́ТИСЯ з ким (при розлуці тиснути одне одному руки, говорити слова прощання і т. ін.), РОЗСТАВА́ТИСЯ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ПРОЩА́ТИ кого, діал.; ВІДКЛА́НЮВАТИСЯ розм. (іноді з поклоном). — Док.  Словник синонімів української мови
5. попрощати — Попроща́ти, -ща́ю, -єш гл. — кого. Проститься съ кѣмъ.  Словник української мови Грінченка