попрощатися
ПОПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. з ким і без додатка. Розлучаючись, обмінятися узвичаєними словами вітання. Потиснути руку один одному тощо.
Гості попрощались, порозходились (Коцюб., І, 1955, 47);
На другий день ще до світа устала [Христя], зібралася, попрощалася з матір’ю — і пішла (Мирний, III, 1954, 114);
Кобза з Остапом, помолившись богу, попрощались із своїми кревними і потягли з сіромами у гай (Стор., І, 1957, 364);
Ми попрощалися з ним, потиснувши йому руку (Ю. Янов., II, 1958, 86);
*Образно. Попрощалось ясне сонце З чорною землею, Виступає круглий місяць З сестрою зорею (Шевч., II, 1963, 44);
// Востаннє поцілувати небіжчика, віддати йому останню шану перед похованням.
Корогви принесли — ховать дитину. Пішов і я, прослухав панахиду, попрощавсь з хресником… (Мирний, І, 1955, 334);
// з чим, перен. Залишити щось надовго або назавжди, розлучитися з чим-небудь.
Попрощалася Ганя з своїм рідним селом, зеленим яром, ставом, розпрощувалася [прощалася], плачучи (Н.-Лев., І, 1956, 156);
Якось літньою порою, В надвечірній тихий час, Попрощався я з Москвою І поїхав на Донбас (Уп., Про Донбас, 1950, 3);
// з ким — чим, перен. Назавжди втратити кого-, що-небудь.
Бути не може, щоб не пронюхано, хто там був, про що балакано!.. і тоді… прощай, Макаре Івановичу!.. Попрощайся з посадою, з родиною і в двадцять чотири години… Ото вклепався, ото вскочив!.. (Коцюб., I, 1955, 165);
Як я глянув в те безоднє море — Попрощався із своїм спокоєм (Мирний, V, 1955, 368).
Попроща́тися з життя́м (із сві́том) — померти, загинути.
[Чоловік:] Ти знаєш, як у нас при війську? З життям мені прийдеться попрощатись, коли зламаю звичай (Л. Укр., II, 1951, 485);
Не довелося йому спочити за життя на тій [коло Канева] горі: 26 лютого.. 1861 Тарас Григорович попрощався в Петербурзі з світом на 47 року свого життя (Мирний, V, 1955, 313).
2. за що, заст., діал. Попросити пробачення.
— Піди, дочко, одчиняй ворота; батько прийшов, щоб попрощатись за свій гріх (Н.-Лев., II, 1956, 248).
Словник української мови (СУМ-11)