1. Словник української мови в 11 томах

попрощатися

ПОПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. з ким і без додатка. Розлучаючись, обмінятися узвичаєними словами вітання. Потиснути руку один одному тощо.

Гості попрощались, порозходились (Коцюб., І, 1955, 47);

На другий день ще до світа устала [Христя], зібралася, попрощалася з матір’ю — і пішла (Мирний, III, 1954, 114);

Кобза з Остапом, помолившись богу, попрощались із своїми кревними і потягли з сіромами у гай (Стор., І, 1957, 364);

Ми попрощалися з ним, потиснувши йому руку (Ю. Янов., II, 1958, 86);

*Образно. Попрощалось ясне сонце З чорною землею, Виступає круглий місяць З сестрою зорею (Шевч., II, 1963, 44);

// Востаннє поцілувати небіжчика, віддати йому останню шану перед похованням.

Корогви принесли — ховать дитину. Пішов і я, прослухав панахиду, попрощавсь з хресником… (Мирний, І, 1955, 334);

// з чим, перен. Залишити щось надовго або назавжди, розлучитися з чим-небудь.

Попрощалася Ганя з своїм рідним селом, зеленим яром, ставом, розпрощувалася [прощалася], плачучи (Н.-Лев., І, 1956, 156);

Якось літньою порою, В надвечірній тихий час, Попрощався я з Москвою І поїхав на Донбас (Уп., Про Донбас, 1950, 3);

// з ким — чим, перен. Назавжди втратити кого-, що-небудь.

Бути не може, щоб не пронюхано, хто там був, про що балакано!.. і тоді… прощай, Макаре Івановичу!.. Попрощайся з посадою, з родиною і в двадцять чотири години… Ото вклепався, ото вскочив!.. (Коцюб., I, 1955, 165);

Як я глянув в те безоднє море — Попрощався із своїм спокоєм (Мирний, V, 1955, 368).

Попроща́тися з життя́м (із сві́том) — померти, загинути.

[Чоловік:] Ти знаєш, як у нас при війську? З життям мені прийдеться попрощатись, коли зламаю звичай (Л. Укр., II, 1951, 485);

Не довелося йому спочити за життя на тій [коло Канева] горі: 26 лютого.. 1861 Тарас Григорович попрощався в Петербурзі з світом на 47 року свого життя (Мирний, V, 1955, 313).

2. за що, заст., діал. Попросити пробачення.

— Піди, дочко, одчиняй ворота; батько прийшов, щоб попрощатись за свій гріх (Н.-Лев., II, 1956, 248).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. попрощатися — попроща́тися дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. попрощатися — див. прощатися Словник синонімів Вусика
  3. попрощатися — -аюся, -аєшся, док. 1》 з ким і без додатка. Розлучаючись, обмінятися узвичаєними словами вітання. Потиснути руку один одному тощо. || Востаннє поцілувати небіжчика, віддати йому останню шану перед похованням. || з чим, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. попрощатися — ПОПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. 1. з ким і без дод. Розлучаючись, обмінятися узвичаєними словами вітання; потиснути руку один одному тощо. Гості попрощались, порозходились (М. Словник української мови у 20 томах
  5. попрощатися — душа́ проща́ється (розлуча́ється) / попроща́лася (розлучи́лася) з ті́лом. Хто-небудь помирає. Панський сторож .. тяжко дише.. Ось розкриває очі… То ними світить докора? Чи посилає прокльони?.. Ні, то душа прощається з тілом (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  6. попрощатися — ПРОЩА́ТИСЯ з ким (при розлуці тиснути одне одному руки, говорити слова прощання і т. ін.), РОЗСТАВА́ТИСЯ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ПРОЩА́ТИ кого, діал.; ВІДКЛА́НЮВАТИСЯ розм. (іноді з поклоном). — Док. Словник синонімів української мови
  7. попрощатися — Попрощатися, -щаюся, -єшся гл. Попрощаться. Ти б коня добув, до мене прибув, попрощався зо мною. Мет. 66. Поцілувались, попрощались. ЗОЮР. І. 73. Словник української мови Грінченка