попрощатися
ПОПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. з ким і без дод. Розлучаючись, обмінятися узвичаєними словами вітання; потиснути руку один одному тощо.
Гості попрощались, порозходились (М. Коцюбинський);
На другий день ще до світа устала [Христя], зібралася, попрощалася з матір'ю – і пішла (Панас Мирний);
Кобза з Остапом, помолившись Богу, попрощались із своїми кревними і потягли з сіромами у гай (О. Стороженко);
Ми попрощалися з ним, потиснувши йому руку (Ю. Яновський);
* Образно. Попрощалось ясне сонце З чорною землею, Виступає круглий місяць З сестрою зорею (Т. Шевченко);
// Востаннє поцілувати небіжчика, віддати йому останню шану перед похованням.
Корогви принесли – ховать дитину. Пішов і я, прослухав панахиду, попрощавсь з хресником... (Панас Мирний);
// з чим, перен. Залишити щось надовго або назавжди, розлучитися з чим-небудь.
Попрощалася Ганя з своїм рідним селом, зеленим яром, ставом, розпрощувалася [прощалася], плачучи (І. Нечуй-Левицький);
Якось літньою порою, В надвечірній тихий час, Попрощався я з Москвою І поїхав на Донбас (М. Упеник);
// з ким – чим, перен. Назавжди втратити кого-, що-небудь.
Бути не може, щоб не пронюхано, хто там був, про що балакано!.. і тоді... прощай, Макаре Івановичу!.. Попрощайся з посадою, з родиною і в двадцять чотири години... Ото вклепався, ото вскочив!.. (М. Коцюбинський);
Як я глянув в те безоднє море – Попрощався із своїм спокоєм (Панас Мирний).
2. за що, заст., діал. Попросити пробачення.
– Піди, дочко, одчиняй ворота; батько прийшов, щоб попрощатись за свій гріх (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)