посохнути
ПОСО́ХНУТИ, ПОСО́ХТИ і діал. ПОСХНУ́ТИ, хне́, док.
1. Стати, зробитися сухим, утративши вологу (про все або багато чого-небудь); висохнути, засохнути.
Довге шовкове волосся — посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими; повне личко порізали глибокі зморшки (Мирний, І, 1954, 50);
Жах і пекуча туга затамували подих [дівчини]. Трохи розтулені губи посохли й застигли в такому неповторному зломі, немов опалила їх блискавка, вдаривши з неба (Довж., І, 1958, 91);
— Сей дощик — радість всім велика. Земля посхла була — от він її змочив (Гл., Вибр., 1957, 66);
// безос.
Йому [Миколі] схотілось їсти, а потім пить [пити]: в його посохло в горлі, в роті (Н.-Лев., II, 1956, 233).
2. Ставши сухим, зів’янути, загинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).
В людей жито або повимокає, або посохне, а в діда стоїть як стіна (Барв., Опов.., 1902, 195);
Та ще квіти не посохли, Рута зелененька, — Не журися, дівчинонько, Ще ж ти молоденька! (Л. Укр., І, 1951, 12);
Старе дерево в садку посохло, а на його місце повиганялись молоді буйні яблуні та вишні (Н.-Лев., II, 1956, 256);
Пожовкло, посохло листячко в калини, упало (Вас., II, 1959, 394).
3. перен. Дуже схуднути (про людей, руки, ноги тощо).
У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути, прости господи, з голоду… (Коцюб., II, 1955, 11).
Словник української мови (СУМ-11)