посохнути
ПОСО́ХНУТИ, ПОСО́ХТИ і діал. ПОСХНУ́ТИ, хне́, док.
1. Стати, зробитися сухим, утративши вологу (про все або багато чого-небудь); висохнути, засохнути.
Довге шовкове волосся – посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими; повне личко порізали глибокі зморшки (Панас Мирний);
Жах і пекуча туга затамували подих [дівчини]. Трохи розтулені губи посохли й застигли в такому неповторному зломі, немов опалила їх блискавка, вдаривши з неба (О. Довженко);
– Сей дощик – радість всім велика. Земля посхла була – от він її змочив (Л. Глібов);
// безос.
Йому [Миколі] схотілось їсти, а потім пить [пити]: в його посохло в горлі, в роті (І. Нечуй-Левицький).
2. Ставши сухим, зів'янути, загинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).
В людей жито або повимокає, або посохне, а в діда стоїть як стіна (Ганна Барвінок);
Та ще квіти не посохли, Рута зелененька, – Не журися, дівчинонько, Ще ж ти молоденька! (Леся Українка);
Старе дерево в садку посохло, а на його місце повиганялись молоді буйні яблуні та вишні (І. Нечуй-Левицький);
Пожовкло, посохло листячко в калини, упало (С. Васильченко).
3. перен. Дуже схуднути (про людей, руки, ноги тощо).
У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути, прости Ґосподи, з голоду... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)