посохнути

ПОСО́ХНУТИ, ПОСО́ХТИ і діал. ПОСХНУ́ТИ, хне́, док.

1. Стати, зробитися сухим, утративши вологу (про все або багато чого-небудь); висохнути, засохнути.

Довге шовкове волосся – посіклося, посивіло, посохло, як трава серед зими; повне личко порізали глибокі зморшки (Панас Мирний);

Жах і пекуча туга затамували подих [дівчини]. Трохи розтулені губи посохли й застигли в такому неповторному зломі, немов опалила їх блискавка, вдаривши з неба (О. Довженко);

– Сей дощик – радість всім велика. Земля посхла була – от він її змочив (Л. Глібов);

// безос.

Йому [Миколі] схотілось їсти, а потім пить [пити]: в його посохло в горлі, в роті (І. Нечуй-Левицький).

2. Ставши сухим, зів'янути, загинути від несприятливих умов, пошкодження і т. ін. (про рослини).

В людей жито або повимокає, або посохне, а в діда стоїть як стіна (Ганна Барвінок);

Та ще квіти не посохли, Рута зелененька, – Не журися, дівчинонько, Ще ж ти молоденька! (Леся Українка);

Старе дерево в садку посохло, а на його місце повиганялись молоді буйні яблуні та вишні (І. Нечуй-Левицький);

Пожовкло, посохло листячко в калини, упало (С. Васильченко).

3. перен. Дуже схуднути (про людей, руки, ноги тощо).

У неї вже руки посохли од праці, вона вже жили з себе висотала, аби не здохнути, прости Ґосподи, з голоду... (М. Коцюбинський).