потужити

ПОТУЖИ́ТИ, тужу́, ту́жиш, док. Тужити якийсь час.

Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити (Шевч., І, 1963, 22);

Коли вмерла мати, старий Воробей потужив, поплакав, та не минуло і року, як привів до хати лиху мачуху (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 175);

Вернувшись до своїх пенатів, На цвинтар Ленський поспішив І над сусідом, що утратив, Біля надгробку потужив (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 61);

Жінка дивилася й боялась роздивитися,.. море їй прибивало до берега, певно, і тіло Мусія Половця. Буде над чим поплакати й потужити, і поховати на рибальському цвинтарі (Ю. Янов., II, 1958, 192).

Значення в інших словниках

1. потужити — поту́жити дієслово доконаного виду здолати, перемогти потужи́ти дієслово доконаного виду тужити якийсь час  Орфографічний словник української мови
2. потужити — -тужу, -тужиш, док. Тужити якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потужити — ПОТУЖИ́ТИ, тужу́, ту́жиш, док. Тужити якийсь час. Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити (Т.  Словник української мови у 20 томах
4. потужити — Потужити, -жу, -жиш гл. 1) Поплакать, поголосить. 2) Стянуть, натянуть туго, туже. Вх. Уг. 262. Ніжки йому зав'язали, ручки потужили, ой так Штолу молодого заболіли жили. ЕЗ. V. 34.  Словник української мови Грінченка