потупати
ПОТУ́ПАТИ, аю, аєш, док.
1. Тупати якийсь час; тупнути кілька разів.
Зайшов [Потап] у хату, потупав мовчки і вийшов (Коцюб., II, 1955, 276);
Вдвох співали [закохані] колискову Для синка, що буде в них: Як йому знайти одежку,.. Вдвох йому вказати стежку, Щоб потупав, походив (Мал., Звенигора, 1959, 234);
Зарум’янена, зупинилася Ольга на веранді, потупала солдатськими своїми чобітками (Дор., Не повтори.., 1968, 68).
2. розм. Піти, попрямувати кудись.
На вулиці.. замигтіли плахти, намітки, потупали діти (Вовчок, І, 1955, 164);
Енергійно потупала [Варвара Павлівна] на кухню (Собко, Справа.., 1959, 34);
// Ходячи, залишити сліди на чому-небудь.
А хто винесе на перехрестя меду, дак і мед поїдений і ступенці на пісочку знати: русалочки потупали (Барв., Опов.., 1902, 351).
Словник української мови (СУМ-11)