потюпати

ПОТЮ́ПАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Піти, побігти дрібними кроками.

Як ізвикне собака за возом бігти, то й за саньми потюпає (Номис, 1864, № 9566);

Потюпала вража баба додому, тільки поглядує [поглядає] на свої діряві черевики та думає, яка-то вона гарна буде в червоних чоботях! (Стор., І, 1957, 24);

Коненята, помахуючи підв’язаними хвостами, поволі потюпали повз колючу огорожу (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 742);

// Поїхати (верхи або в екіпажі) підтюпцем.

Їхали, куди кому довелось: хто прямцював у город, хто на Польських Фільварках остававсь, а ці потюпали Палестиною (Свидн., Люборацькі, 1955, 148);

За чверть години він разом з кур’єром потюпав верхи до загону Самойлова (Добр., Очак. розмир, 1965, 150).

2. Тюпати якийсь час.

Значення в інших словниках

1. потюпати — потю́пати дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. потюпати — -аю, -аєш, док., розм. 1》 Піти, побігти дрібними кроками. || Поїхати (верхи або в екіпажі) підтюпцем. 2》 Тюпати якийсь час.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. потюпати — ПОТЮ́ПАТИ, аю, аєш, док., розм. 1. Піти, побігти дрібними кроками. Як ізвикне собака за возом бігти, то й за саньми потюпає (Номис); Потюпала вража баба додому, тільки поглядує [поглядає] на свої діряві черевики та думає...  Словник української мови у 20 томах
4. потюпати — Потю́пати, -паю, -єш гл. Пойти или побѣжать мелкими шажками; побѣжать рысцой. Коні заржали, почувши лугову пашу, потюпали і зникли з очей. К. (ЗОЮР. II. 202). Вовк тоді потюпав у ліс. Драг. 59.  Словник української мови Грінченка