почитати
ПОЧИТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Док. до чита́ти.
Вустя кинулася шукати за іконою на божниці листа. — На ось краще сам почитай (Гончар, II, 1959, 142);
— Дай лишень, Мар’яне, мені цей папірець, — попросив Матвій. — Я ще комусь дам почитати, — бережно заховав листівку у внутрішню кишеню біля серця (Стельмах, І, 1962, 459).
2. Читати якийсь час.
Раїса протягувала руку до книжки й несміливо питала: — Може, почитаємо? (Коцюб., І, 1955, 329);
— Почитав би трохи по обіді, щоб не скучати (Вас., І, 1959, 65).
ПОЧИТА́ТИ² див. почи́тувати².
ПОЧИТА́ТИ³ див. почи́тувати³.
Словник української мови (СУМ-11)