почовгати

ПОЧО́ВГАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. неперех. Човгати якийсь час.

Юнак поглянув на свої забруднені чоботи, почовгав підошвами по рогожці, простеленій біля порога (Грим., Кавалер.., 1955, 87).

2. перех. Човгаючи, стерти (підошви, підметки і т. ін.).

[Степан:] Не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш (Кроп., I, 1958, 410).

3. неперех., перен. Повільно піти, човгаючи ногами.

Мар’я почовгала до свого лігва (Мирний, III, 1954, 171);

Він мовчки почовгав у сіни (Козл., Сонце.., 1957, 42);

Уляна, зітхнувши, накинула на плечі теплу хустку, почовгала з хати (Тют., Вир, 1964, 89).

Значення в інших словниках

1. почовгати — почо́вгати дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. почовгати — -аю, -аєш, док., розм. 1》 неперех. Човгати якийсь час. 2》 перех. Човгаючи, стерти (підошви, підметки і т. ін.). 3》 неперех., перен. Повільно піти, човгаючи ногами.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. почовгати — ПОЧО́ВГАТИ, аю, аєш, док., розм. 1. Човгати якийсь час. Юнак поглянув на свої забруднені чоботи, почовгав підошвами по рогожці, простеленій біля порога (Я. Гримайло). 2. що. Човгаючи, стерти (підошви, підметки і т. ін.).  Словник української мови у 20 томах
4. почовгати — Почо́вгати, -гаю, -єш гл. Пошаркать, потереть (ногами).  Словник української мови Грінченка