почот

ПОЧО́Т, у, ч., розм., заст.

1. Те саме, що поша́на.

Не по віку почот, а по чесному труду (Укр.. присл.., 1955, 365);

Ось його батько, високий кругловидий різник, котрому з почотом скидають шапки і низько вклоняються всі городянські міщани (Мирний, III, 1954, 371);

[Мар’яна:] Не плач, мамо! Чого убиваєшся? В почоті тепер твоя дочка. Бач, як ведуть, немов до вінця виряджають… (Вас., III, 1960, 54).

2. етн. Те саме, що по́чет 3.

Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків.. і всякого народу, якого треба на весілля, і у почот, і до порядку (Кв.-Осн., II, 1956, 301).

Значення в інших словниках

1. почот — ПОЧО́Т, у, ч., розм., заст. 1. Те саме, що поша́на. Ось його батько, високий кругловидий різник, котрому з почотом скидають шапки і низько вклоняються всі городянські міщани (Панас Мирний); [Мар'яна:] Не плач, мамо! Чого убиваєшся?...  Словник української мови у 20 томах