почот

ПОЧО́Т, у, ч., розм., заст.

1. Те саме, що поша́на.

Ось його батько, високий кругловидий різник, котрому з почотом скидають шапки і низько вклоняються всі городянські міщани (Панас Мирний);

[Мар'яна:] Не плач, мамо! Чого убиваєшся? В почоті тепер твоя дочка. Бач, як ведуть, немов до вінця виряджають... (С. Васильченко).

2. етн. Те саме, що по́чет 3.

Напросила [Ївга] свашок, світилок, батьків .. і всякого народу, якого треба на весілля, і у почот, і до порядку (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. почот — ПОЧО́Т, у, ч., розм., заст. 1. Те саме, що поша́на. Не по віку почот, а по чесному труду (Укр.. присл.., 1955, 365); Ось його батько, високий кругловидий різник, котрому з почотом скидають шапки і низько вклоняються всі городянські міщани (Мирний, III...  Словник української мови в 11 томах