приглядати
ПРИГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГЛЯ́НУТИ, ну, неш, ПРИГЛЯ́ДІТИ і ПРИГЛЕ́ДІТИ, джу, диш, док.
1. неперех. і рідко перех., розм. Те саме, що нагляда́ти 1.
Чорти за ними [панами] приглядали, Залізним пруттям підганяли, Коли який з них приставав (Котл., І, 1952, 135);
— Ти служив мені так, що дай боже, щоб і товариш так приглядав добра, як ти вбивався за хазяйським (Кв.-Осн., II, 1956, 351);
Невістка за ним приглядає, завжди перелатаний, перепраний… (Горд., II, 1959, 311);
— Ожениться [хлопець] і старість нашу пригляне (Барв., Опов.., 1902, 267);
[Гапка:] А ти, дівко, замість того, щоб принаджувати парубка, краще б пішла до обори та пригляділа за коровою (Кроп., II, 1958, 131);
«Помираю, браття, За рідну Вкраїну, — Ой пригледьте вдову мою і малу дитину» (П. Куліш, Вибр., 1969, 339);
«Бігати за ним, вислідковувати [висліджувати] його я не буду». І вона справді жодного разу не насмілювалася приглядати за ним, а просто мовчала (Тют., Вир, 1964, 109).
2. перех., розм. Те саме, що нагляда́ти 3.
Купили корову… Мати вже давно приглянула її в Явтухів (Рудь, Гомін.., 1959, 15);
В своїх настирливих листах мати описувала дочці женихів, що пригледіла для неї в Хімках та в самій Москві (Дмит., Розлука, 1957, 14).
3. неперех., діал. Придивлятися (у 1 знач.).
— Там усього приглядають, усе примічають… (Вовчок, І, 1955. 174).
Словник української мови (СУМ-11)