приколювати
ПРИКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док., перех.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось, проколюючи.
[Живка:] Ці квіти — знак великої радості. Я збережу їх. А цю червону я приколю тобі на груди (Лев., Нові п’єси, 1956, 121);
Пагони.. троянд зв’язують [на зиму], укладають на листя і приколюють до землі шпильками (Колг. Укр., 10, 1960, 33);
Старший конюх колгоспу, мов на велике свято, поверх піджака приколов на груди срібну медаль Всесоюзної сільськогосподарської виставки (Чорн., Потік.., 1956, 201);
Вона сіла за стіл і, розгорнувши класний журнал, зробила перекличку. Потім приколола кнопками на стіні розклад уроків (Донч., Ю. Васюта, 1950, 22).
2. Убивати кого-небудь, проколюючи тіло багнетом, кинджалом і т. ін.
Евріал к йому підкрався І просто в рот кинджал уткнув, І приколов його (Котл., І, 1952, 226);
Хоч як метушились конвоїри, скільки не гупали прикладами, скільки не нахвалялись приколоти багнетами, полк поворот проминув і попрямував слідом за комітетом (Смолич, Мир.., 1958, 361);
Кожної хвилини знепритомнілий міг очуняти.. Роман уже кинувся до нього з наміром приколоти, але почув тупіт копит позад себе (Головко, II, 1957, 611).
Словник української мови (СУМ-11)