припечатувати
ПРИПЕЧА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЕЧА́ТАТИ, аю, аєш, док., розм., перех. і без додатка. Ставити печатку.
[Горлов:] Що ж, це ти підготував мою відставку? [Гайдар:] На жаль, ні. Працював з тобою дружно, підписував, припечатував, сварився, але не псував відносин (Корн., II, 1955, 68);
*У порівн. Різкий тріск костяшок, якими ніби припечатували гравці свої дошкульні словечка, щоб під’юдити противну сторону гравців, нестримний чоловічий регіт та туман цигаркового диму вдарили в лице Захарові (Ле, Право.., 1957, 253);
// Те саме, що запеча́тувати.
Конверт сургучем припечатали;
// тільки док., перен., фам. Ударити, побити.
[Тарас:] Що ми ще поки що не студенти — це правда. Ну, що бити спекулянта й зараз уміємо, це також правда. Як припечатаю, так і спухнеш (Мик., І, 1957, 106);
// тільки док., перен., фам. Давати рішучу оцінку кому-, чому-небудь, скріплювати щось сказане влучним, гострим словом.
— Хлопці, не підкачаєм? — питався Яремчук.. — Всім цехам носа втремо! — поклав резолюцію Митя і припечатав словом, міцнішим за сірчану кислоту (Трубл., І, 1955, 134);
*У порівн. — Бойків то я знаю, але тілько тих, що приходять на торг до міста. Там я з ними дуже добре вмію обходитися. Там вони тихі та смирні, як ягнята. — Всюди такії — сказав, мов припечатав, Вовкун (Фр., III, 1950, 17);
Люблять його люди і за дотепи: як скаже про кого слово, немов припечатає! (Мокр., Сто.., 1961, 80).
Словник української мови (СУМ-11)