приповзати
ПРИПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док. Повзучи, діставатися куди-небудь.
Бив себе [Юр] в груди і знов приповзав на колінах до постелі, знов цілував хорій висохлі білі ноги (Хотк., II, 1966, 260);
З ущелин, під вітру шерех, Змія приповзла (Нех., Казки.., 1958, 50);
В окоп вповзає санітарка з саночками. [Санітарка:] Фу, жарко!.. [Сергій:] Марусю, ти чого сюди приповзла? А хто на батареї? (Корн., II, 1955, 56);
// розм. Прийти, прибути куди-небудь небажаним.
Ніхто з фашистів не вернувсь, В село приповз один Рябусь [староста]! (Воронько, Тепло.., 1959, 55);
*Образно. В його хатину приповзло нове горе — Марія занедужала (Ірчан, II, 1958, 315);
// перен. Поширившись серед людей, з’являтися де-небудь (про неприємні чутки).
Не вірила стара ні повідомленням газети, ні черствим словам зятя, ні отим лихим чуткам, що приповзали до Яблунівки (Вол., Озеро.., 1959, 61).
Словник української мови (СУМ-11)