припіл
ПРИПІ́Л, по́лу, ч., розм. Те саме, що пола́.
Козаки саблями [шаблями] да наділками суходіл копали, Шапками та приполами персть носили, Високу могилу висипали, Славу козацькую учинили (Укр.. думи.., 1955, 29);
— Це той проклятий Рябко попорався! — цокотіла Мелашка, проворно скидаючи у припіл запаски череп’я та збираючи ганчіркою сирівець з долівки (Л. Янов., І, 1959, 143);
// перен. Край неба, лісу, поля і т. ін.
Столітні дуби біля школи, Машини, укриті гіллям, Далекого неба приполи.. Все те не забудеться нам (Перв., І, 1958, 415);
Оминувши подвір’я Морозенків, Левко бере майже до самої серцевини лісу.. Парубок надіється, що зараз полісовщики, якщо не сплять без задніх ніг, то більше тримаються лісових приполів (Стельмах, Хліб.., 1959, 76).
◊ Принести́ у припо́лі — народити дитину без офіційного шлюбу.
Офіцерик потім кудись завіявся.., а бідна попівна принесла оцього студента в приполі (Збан., Сеспель, 1961, 162).
Словник української мови (СУМ-11)