присвистувати
ПРИСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСВИ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. Супроводжувати свистом пісню, танець.
У городі знов заспівали парубки, присвистуючи (П. Куліш, Вибр., 1969, 297);
Гнатові.. свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами і присвистував губами (Тют., Вир, 1964, 210).
2. Уривчасто свистіти, насвистувати (перев. супроводжуючи якусь дію).
Таке почуття нараз обхопило Марусяка, мов д’хаті [до хати] йде відкись здалека. Навіть присвистувати почав (Хотк., II, 1966, 250);
Біля корита Митько напуває лисого. Присвистує. Гладить по шиї (Головко, І, 1957, 370);
Став [Іван], два пальці в рота тисне Та як свисне ще й присвисне (Перв., Райдуга.., 1960, 156).
3. Говорити з присвистом.
Чернець розгорнув пергамент і.. почав читати тоненьким голоском. В роті не було кількох зубів, і він присвистував (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 595);
Голос вірно і правдиво служив мені і в ролях, і в концертах. В комедіях він хрипів, гарчав, присвистував і часом робився тоненьким тенорком (Думки про театр, 1955, 129);
// Утворювати уривчастий свистячий призвук при диханні, кашлі і т. ін.
Було чути, як хтось сонно присвистував носом у сусідній кімнаті (Трубл., I, 1955, 82);
// Утворювати звук, що нагадує легкий свист.
Орися чула, як він [поранений] дихає і як у нього в грудях щось шваркотить і присвистує (Тют., Вир, 1964, 381);
Дядько гикнув, трусонув віжками, цьвохнув батогом. І от під копаницями тьохнув, присвиснув мерзлий сніг (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 108).
Словник української мови (СУМ-11)